Наш маленький маленький світ

Здравствуйте. Ви за компьтеров?

Чомусь вирішую відповісти:

- Ага.

- Чудово. Знаєте, я сьогодні йшов з роботи і бачив викинути кимось кошеня ...

- Вітаю.

- І ви знаєте, він сидів у картонній коробці, ховаючись від дощу

- Ви Приват не помилилися?

- О, ні, що ви. Можна дорассказать?

Мені цікаво. Просто цікаво.

- Валяй.

- Так от, він сидів у коробці, а коробка валялася на боці. І кошеня сидів спиною до світу.

- Чого?

- Він сидів мордочкою до дна коробки.

- Дно - це ж знизу?

- Я ж сказав, коробка лежала на боці.

Як-то нерозумно ... але чому-то цікаво.

- І що?

- Він був дуже маленьким, максимум місяця півтора від роду.

- До чого ви говорите?

- Ви - як той кошеня.

Гм. Ну, треба ж.

- Всмисле, волосатий?

- Ха-ха. Ні, в сенсі, ви сидите спиною до величезного світу.

- Чого?

- Вас, як того кошеняти викинули на величезний реальний світ з тепла та зручності. Ви знайшли собі картонну коробку, сіли в неї і повернулися спиною до миру ...

- Можна запитання?

- Звичайно.

- Ви дурень або приколюються.

- Ай-яй-яй, навіщо ви так?

- А навіщо ви марення несете?

- Це не маячня. Я не прав, по вашому?

- По-моєму немає.

- Скажіть, як давно ви бачили дощ?

- Чого?

- Дощ.

- Що дощ?

- Коли в останній раз ви бачили, щоб на вулиці йшов дощ?

- На початку місяця бачив ... а що?

- Ви не звернули уваги на те, що я казав? Що я бачив вчора бездомного кошеняти, який ховався від дощу?

- Не розумію.

- Уже тиждень як на вулиці цілодобово ллє.

Дивуюся.

Сиджу і дивлюся у вікно. А там дійсно дощ. Невже я навіть стуку крапель про підвіконня не чув?

Неймовірно. Не знаю, що написати.

- Ви його навіть не помічали, вірно?

- Хто ви?

- Вийдіть на вулицю.

- Навіщо?

- Як давно ви в останній раз гуляли під дощем? Просто гуляли, а не понуро йшли під прикриттям парасольки?

- Хто ви?

- Поверніться обличчям до світу. Картонні коробки мають тенденцію з часом розмокати і рватися.

- ХТО ВИ?

Голос повідомляє, що гравець не може прийняти моє повідомлення.

Завантажую його інфу.

Вона невинно чиста.

Зрештою, якого біса?!

Відходжу від вікна, починаю натягати куртку.

Виходжу з під'їзду.

Виходжу зі своєї "картонної коробки" у світ.

А там дощ. Чистий, вже літній, дощ.

Теплий і ласкавий.

Там діти, які грають під літнім дощем.

Чорт візьми, адже вже літо наступило ... а адже зовсім недавно зустрічали Новий Рік.

Пам'ятається, я тоді отримав від стародавніх ...

До біса це все!

Я виходжу з-під козирка під'їзду і йду, підставляючи обличчя дощовим краплям.

І це чудово.